Народні перекази. Білгородський кисіль

Володимир пішов до Новгорода з воїнами для боротьби проти печенігів, бо йшла невпинно велика війна. У цей час печеніги довідалися, що князя немає, прийшли й оточили Білгород. І не давали вони вибратися з города, і настав голод великий у городі, і не міг Володимир допомогти, бо ж не було в нього воїнів, а печенігів було сила-силенна. І затягнулась облога горо-да, і був голод великий. І скликали віче в городі й вирішили:
— Це вже підходить смерть від голоду, а від князя допомоги немає. То чи краще нам помирати? Здамося печенігам: когось залишать живим, а кого й умертвлять; адже помираємо з голоду.
А один старець, який не був на вічі тому, і запитує:
— Заради чого було віче?
І люди повідали йому, що завтра хочуть усі здатися печенігам. Се почувши, послав він за старійшинами городськими і сказав їм:
— Чув я, що ви хочете здатися печенігам.
Вони ж сказали:
— Не витерплять люди голоду.
Тоді він і каже їм:
— Послухайте мене, не здавайтеся ще днів три, а що я вам звелю, — зробіть.
І вони пообіцяли послухати.
І сказав їм старець:
— Зберіть по жмені вівса, або пшениці, або висівок. — І вони, радо пішовши, зібрали.
І звелів тоді жінкам зробити бовтанку, з якої варять кисіль, і наказав викопати колодязь, і поставити туди діжку, і налити в неї тієї бовтанки. І звелів старець викопати другий колодязь і поставити туди другу діжку, і звелів шукати меду. Вони ж, пішовши, узяли луб’янець меду, що був схований у князівській медуші. І загадав він його рідко розбавити водою й вилити в діжку другого колодязя. Уранці ж послати за печенігами.
Городяни ж, прийшовши до печенігів, сказали:
— Візьміть собі заложників наших, а ви підіть у город, щоб побачити, що діється в городі нашому.
Печеніги ж, зрадівши, подумали, що вони хочуть здатися, забрали в них заложників, а самі вибрали кращих мужів у родах і послали їх у город, нехай роздивляться, що там діється.
І прийшли вони в город, і сказали їм люди:
— Пощо губите нас? Коли зможете перестояти нас? Хоч стійте й десять літ, то що ви можете нам зробити? Адже ми маємо їжу від землі. А якщо не вірите, то огляньте своїми очима.
І привели їх до колодязя, де ота бовтанка, і зачерпнули відром, налили в горшки й варили перед ними. А коли зварили кисіль, то, узявши їх, пішли з ними до другого колодязя, і зачерпнули сити1, і стали їсти спершу самі, а потім і печеніги. І здивувалися ті, і сказали:
— Не повірять наші князі, поки не поїдять самі.
Люди налили по корчазі2 бовтанки та сити з колодязів і подали печенігам.
Вони ж, прийшовши, розповіли про все це. І зваривши, їли князі печенізькі й дивувалися. Забравши ж заложників своїх, а тих пустивши, знялися з-під города і забралися геть.

comments powered by HyperComments