Народні перекази. Ой Морозе, Морозенку

Був у батька Хмеля полковник Морозенко. Вельми славний був лицар. І всюди він перший: і під Жовтими Водами, і під Корсунем, і під Пилявцями та ще й під Кам’янцем-Подільським громив з чернею кляту шляхту голопузу. А ще спільно із загонами Максима Кривоноса здобув Високий Замок у Львові.
Кажуть, прийшов на Запорозьку Січ Станіславом Морозовицьким, а став Нестором Морозенком. З власної волі зрікся шляхетської віри, бо не міг спокійно дивитися на гірку долю українського люду, що стогнав у панському ярмі та бунтував проти сваволі й безправ’я.
А ще розповідають: мав Морозенко розум за десятьох і кохався в книгах велемудрих. І полюбив його Хмель, як сина рідного, і нарік його, орла сизокрилого, полковником за звитяжні битви. А вже чернь простолюдна Йшла гріз- Богдан Хмельницький ною силою за своїм полковником. Не лякали
її ні вогонь, ні вода, ні гармати військ шляхетських. Де пролетить кіннота Морозенка — засіяне поле гидким трупом ворожим.
Боялася шляхта одного імені Морозенка й за всяку ціну хотіла знищити його. Що тільки не робили підлі пани. Підсилали таємних убивць, робили засідки, три рази стріляли по ньому куплені золотом найманці.
— Козацьке тіло шляхетська куля не бере! — сміявся Морозенко.
Козацько-селянське військо обложило з усіх сторін Збараж, як бджоли вощину. Тісно стало шляхті в замку, що й птиці ніде пролетіти. З луб’янецького горба оглядав Хмельницький поле бою. Кидав проти ворога все нові загони.
— Б’ють козаки панство вельможне, аж пір’я летить! — вигукував задоволено гетьман.
Скликав Хмель своїх полковників на раду й мовив:
— Пан вельможний Ярема Вишневецький просить прислати в замок послів на переговори. Мабуть, надоїла панству здохла конятина… Чи, може, щось хитре надумав підлий Ярема?
Задумались одчайдушні козацькі голови. І зашуміли полковники.
— За що гинули, проливали кров наші смільчаки?
— Шкода людської крові! — з болем сказав гетьман.
— Краще вже шаблюками та порохом розмовляти з ворогом, аніж слухати його підступні слова й брехливі запевнення, — переконував Богун задуманого Хмеля.
— Хто з вас поїде до Яреми? — спитав Хмель.
І вийшов до Хмельницького славний лицар Морозенко. Поклонився шановному товариству й промовив:
— Пошліть мене, батьку Хмелю, і ви, чесне товариство, до пана Вишневецького.
І наступив ранок шостого липня тисяча шістсот сорок дев’ятого року. Ще сонце не сходило, а наш Нестор Морозенко обмірковував з батьком Богданом, що зволить він сказати Вишневецькому. А що скаже хитрий єзуїт?
На сивому коні в товаристві двох козаків їхав Морозенко до Збаразького замку на розмову з Яремою. Побачили пани, хто до них їде. Жахнулись і скипіли ненавистю. Позбігалася вся знать Речі Посполитої, дали знати Яремі.
Морозенко їхав повільно. Ще трохи — і відчинять перед ним браму до замку з наказу Яреми. Умить сонце зайшло за хмару, потемніла земля, зірвався з шумом вітер. Посипалися зрадницькі кулі на послів Хмельницького. Одна куля влучила в серце Морозенка, друга — у голову, третя — у живіт. І похитнулося козацьке тіло. Та не впав Нестор, а йшов ще декілька кроків. Налякані вельможі щезли з мурів замку. Ще крок-два — і похилився Морозенко на мур фортеці. Помер стоячи лицар славний. Вітер ломив гілля дерев, а з неба ринув, як із відра, густий дощ. Плакало небо, плакала земля за Морозенком.
Під зливним дощем схопили козаки тіло полковника і чвалом привезли до козацького табору в Луб’янки.
Заплакав гірко гетьман Хмельницький над Морозенком. Наказав урочисто поховати його. Тіло славного лицаря на возі козацькому везли по всіх сотнях, полках. Схилялися додолу стяги, лунали постріли з мушкетів і самопалів. Прощалися з полковником. Старі козаки, що не раз дивилися смерті в вічі, нишком утирали сльози. Тяжко сумувала чернь, селяни йшли за возом з похиленими головами аж до могили Морозенка.
Тужний спів… Вибухи самопалів. Тіло Морозенка віддано землі. Біля нього поклали шаблю, даровану Хмельницьким. Коли ж висипали високу могилу, то пішов проливний дощ. То плакала вся Україна за славним лицарем волі. І залунала по всій Україні тужлива пісня:
Ой Морозе, Морозенку,
Ти, славний козаче!
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче.
З діда-прадіда розповідають, що похоронили Морозенка під селом Критівцями, недалеко ставка Звіринець. Ще сьогодні там видніє могила, козацькою звана, де й недавно знайдено шаблю. Може, вона Морозенкова?

comments powered by HyperComments