Тарас Шевченко-"У нашім раї на землі"

Твори українською мовою.Читати онлайн.

    У нашім раї на землі
    Нічого кращого немає,
    Як тая мати молодая
    З своїм дитяточком малим.
    Бувая, іноді дивлюся,
    Дивуюсь дивом, і печаль
    Охватить душу; стане жаль
    Мені її, і зажурюся,
    І перед нею помолюся,
    Мов перед образом святим
    Тієї матері святої,
    Що в мир наш бога принесла…
    Тепер їй любо, любо жити.
    Вона серед ночі встає,
    І стереже добро своє,
    І дожидає того світу,
    Щоб знов на його надивитись,
    Наговоритись. — Це моє!
    Моє! — І дивиться на його,
    І молиться за його богу,
    І йде на улицю гулять
    Гордіше самої цариці.
    Щоб людям, бачте, показать
    Своє добро. — А подивіться!
    Моє найкраще над всіми! —
    І ненароком інший гляне.
    Весела, рада, боже мій!
    Несе додому свого Йвана.
    І їй здається, все село
    Весь день дивилося на його,
    Що тілько й дива там було,
    А більше не було нічого.
    Щасливая!..
    Літа минають.
    Потроху діти виростають,
    І виросли, і розійшлись
    На заробітки, в москалі.
    І ти осталася, небого.
    І не осталося нікого
    З тобою дома. Наготи
    Старої нічим одягти
    І витопить зимою хату.
    А ти нездужаєш і встати,
    Щоб хоч огонь той розвести.
    В холодній молишся оселі
    За їх, за діточок.
    А ти,
    Великомученице! Села
    Минаєш, плачучи, вночі.
    І полем-степом ідучи,
    Свого ти сина закриваєш.
    Бо й пташка іноді пізнає
    І защебече: — Он байстря
    Несе покритка на базар.
    Безталанная! Де ділась
    Краса твоя тая,
    Що всі люде дивувались?
    Пропала, немає!
    Все забрала дитиночка
    І вигнала з хати,
    І вийшла ти за царину,
    З хреста ніби знята.
    Старці тебе цураються,
    Мов тії прокази.
    А воно таке маленьке,
    Воно ще й не лазить.
    І коли-то воно буде
    Гратись і промовить
    Слово мамо. Великеє,
    Найкращеє слово!
    Ти зрадієш; і розкажеш
    Дитині правдиво
    Про панича лукавого,
    І будеш щаслива.
    Та не довго. Бо не дійде
    До зросту дитина,
    Піде собі сліпця водить,
    А тебе покине
    Калікою на розпутті,
    Щоб собак дражнила,
    Та ще й вилає. За те, бач,
    Що на світ родила.
    І за те ще, що так тяжко
    Дитину любила.
    І любитимеш, небого,
    Поки не загинеш
    Межи псами, на морозі
    Де-небудь під тином.

Повний текст вірша Тараса Шевченка.
Твір входить до шкільної програми 9-го класу з української літератури

Дивіться також