Євген Маланюк-"Під чужим небом"

Твори українською мовою.Читати онлайн.

    1
    Чужі: й земля, і небо тут, і люди,
    І місяця золотосрібний ріг.
    Життя давно, як божевільне, блудить
    По манівцях заплутаних доріг.
    Десь кревний край кона в останній муці,
    Дикун над ним заносить ятаган,
    А він скажений біль терпить, як Муцій,
    І крапле кров росою з чорних ран.
    Чому ж я тут? Куди ж іще заблудить
    Безглузда путь і хто остереже?
    Чужа земля, чужі похмурі люди —
    Й саме життя, здається, вже чуже.
    2
    Не треба ні паризьких бруків,
    Ні Праги вулиць прастарих:
    Все сняться матернії руки,
    Стара солома рідних стріх.
    Все сниться гук весни і вітер,
    Веселий вітер світлих літ.
    А тут — молюсь, убогий митар,
    Шукаю Твій вогненний слід...
    Hi! He знайтиі Ніхто не знає.
    Ніхто не чув Твоїх плачів.
    Біля всесвітнього Сінаю,
    Як завше — золото й мечі.
    3
    Десь сіре поле в чорних круках,
    Що пророкують: "Кари! Кар!"
    А я тут, на чужинних бруках,
    Чужий — несу чужий тягар.
    А я на полум'ї розлуки
    Назавше спалюю роки,
    І сниться степ Твій, сняться луки
    І на узгір'ях — вітряки.
    Там свист херсонського просторуї
    Там вітер з кришталевих хвиль!
    А тут: в вікні опустиш штору —
    І п'єш, самотній, смертний біль.
    4
    Несу отут страшний свій іспит
    І знаю, що життя мине.
    І мати, сидячи на призьбі,
    Вже не вичікують мене.
    Давно Євгена поминає
    За упокій старенький піп,
    За весною весна минає
    Під запашне зітхання лип.
    Все далі висиха Синюха,
    Й линя її весела синь,
    А вітер заголосить глухо
    І пролітає вдалечінь.
    Сиріє стріха під дощами,
    Вже хата стала нетривка,
    І мати слухають ночами
    Бронхітне гавкання Бровка.
    1924
    5
    По яких ще дорогах шукати причинної долі?
    Перекотиполем блукати в яких степах?
    Вітер грає, веселий, хвилюючись по роздоллю,
    Від зруйнованих міст розвіває горілий пах.
    Заховала перекупка-пам'ять всі сни глибоко,
    Тільки будить горілка на чорнім шляху в корчмі,
    Ніби в морок душі, в її цвинтарно-мертвий спокій
    Після чарки отрути влітає сонячний чміль1[1].
    І ось все забуваю, і все зникає в сутінні.
    Зостає лише рівний профіль і зоряний зір,
    Та ще заграв глухих за плечима Твоїми тремтіння:
    Всі принади Твоєї страшної краси.
    

Повний текст вірша Євгена Маланюка.
Твір входить до шкільної програми 11-го класу з української літератури

Дивіться також