Тарас Шевченко-"Кавказ"

Твори українською мовою.Читати онлайн.

    За горами гори, хмарою повиті,
    Засіяні горем, кровію политі.
    Споконвіку Прометея
    Там орел карає,
    Що день божий добрі ребра
    Й серце розбиває.
    Розбиває, та не вип’є
    Живущої крові —
    Воно знову оживає
    І сміється знову.
    Не вмирає душа наша,
    Не вмирає воля.
    І неситий не виоре
    На дні моря поле.
    Не скує душі живої
    І слова живого.
    Не понесе слави Бога,
    Великого Бога.
    
    Не нам на прю з Тобою стати!
    Не нам діла Твої судить!
    Нам тілько плакать, плакать, плакать
    І хліб насущний замісить
    Кровавим потом і сльозами.
    Кати згнущаються над нами,
    А правда наша п’яна спить.
    Коли вона прокинеться?
    Коли одпочити
    Ляжеш, Боже, утомлений?
    І нам даси жити!
    Ми віруєм Твоїй силі
    І духу живому. /344/
    Встане правда! встане воля!
    І Тобі одному
    Помоляться всі язики
    Вовіки і віки.
    А поки що течуть ріки,
    Кровавії ріки!
    
    За го́рами гори, хмарою повиті,
    Засіяні горем, кровію политі.
    
    Отам-то милостивії ми
    Ненагодовану і голу
    Застукали сердешну волю
    Та й цькуємо. Лягло костьми
    Людей муштрованих чимало.
    А сльоз, а крові? Напоїть
    Всіх імператорів би стало
    З дітьми і внуками, втопить
    В сльозах удов’їх. А дівочих,
    Пролитих тайно серед ночі!
    А матерних гарячих сльоз!
    А батькових старих, кровавих,
    Не ріки — море розлилось,
    Огненне море! Слава! Слава!
    Хортам, і гончим, і псарям,
    І нашим батюшкам-царям
    Слава.
    
    І вам слава, сині гори,
    Кригою окуті.
    І вам, лицарі великі,
    Богом не забуті.
    Борітеся — поборете,
    Вам Бог помагає!
    За вас правда, за вас слава
    І воля святая!
    Чурек і сакля — все твоє,
    Воно не прошене, не дане,
    Ніхто й не возьме за своє,
    Не поведе тебе в кайданах.
    А в нас!.. На те письменні ми,
    Читаєм Божії глаголи!..
    І од глибо[ко]ї тюрми
    Та до високого престола — /345/
    Усі ми в золоті і голі.
    До нас в науку! ми навчим,
    Почому хліб і сіль почім!
    Ми християне; храми, школи,
    Усе добро, сам Бог у нас!
    Нам тілько сакля очі коле:
    Чого вона стоїть у вас,
    Не нами дана; чом ми вам
    Чурек же ваш та вам не кинем,
    Як тій собаці! Чом ви нам
    Платить за сонце не повинні!
    Та й тілько ж то! Ми не погане,
    Ми настоящі християне,
    Ми малим ситі!.. А зате!
    Якби ви з нами подружили,
    Багато б дечому навчились!
    У нас же й світа, як на те —
    Одна Сибір неісходима,
    А тюрм! а люду!.. Що й лічить!
    Од молдованина до фіна
    На всіх язиках все мовчить,
    Бо благоденствує! У нас
    Святую Біблію читає
    Святий чернець і научає,
    Що цар якийсь-то свині пас
    Та дружню жінку взяв до себе,
    А друга вбив. Тепер на небі.
    От бачите, які у нас
    Сидять на небі! Ви ще темні,
    Святим хрестом не просвіщенні,
    У нас навчіться!.. В нас дери,
    Дери та дай,
    І просто в Рай,
    Хоч і рідню всю забери!
    У нас! чого то ми не вмієм?
    І зорі лічим, гречку сієм,
    Французів лаєм. Продаєм
    Або у карти програєм
    Людей... не негрів... а таких,
    Таки хрещених... но простих.
    Ми не гішпани; крий нас, Боже,
    Щоб крадене перекупать,
    Як ті жиди. Ми по закону!.. /346/
    По закону апостола
    Ви любите брата!
    Суєслови, лицеміри,
    Господом прокляті.
    Ви любите на братові
    Шкуру, а не душу!
    Та й лупите по закону
    Дочці на кожушок,
    Байстрюкові на придане,
    Жінці на патинки.
    Собі ж на те, що не знають
    Ні діти, ні жінка!
    
    За кого ж Ти розіп’явся,
    Христе, Сине Божий?
    За нас, добрих, чи за слово
    Істини... чи, може,
    Щоб ми з Тебе насміялись?
    Воно ж так і сталось.
    Храми, каплиці, і ікони,
    І ставники, і мирри дим,
    І перед обра[зо]м Твоїм
    Неутомленниє поклони.
    За кражу, за войну, за кров,
    Щоб братню кров пролити, просять
    І потім в дар Тобі приносять
    З пожару вкрадений покров!!
    Просвітились! та ще й хочем
    Других просвітити,
    Сонце правди показати
    Сліпим, бачиш, дітям!..
    Все покажем! тілько дайте
    Себе в руки взяти.
    Як і тюрми муровати,
    Кайдани кувати,
    Як і носить!.. і як плести
    Кнути узловаті —
    Всьому навчим; тілько дайте
    Свої сині гори
    Остатнії... бо вже взяли
    І поле і море.
    
    І тебе загнали, мій друже єдиний,
    Мій Якове добрий! Не за Україну, /347/
    А за її ката довелось пролить
    Кров добру, не чорну. Довелось запить
    З московської чаші московську отруту!
    О друже мій добрий! друже незабутий!
    Живою душею в Украйні витай,
    Літай з козаками понад берегами,
    Розкриті могили в степу назирай.
    Заплач з козаками дрібними сльозами
    І мене з неволі в степу виглядай.
    А поки що мої думи,
    Моє люте горе
    Сіятиму — нехай ростуть
    Та з вітром говорять.
    Вітер тихий з України
    Понесе з росою
    Мої думи аж до тебе!..
    Братньою сльозою
    Ти їх, друже, привітаєш,
    Тихо прочитаєш...
    І могили, степи, море,
    І мене згадаєш.
    

Повний текст поеми Тараса Шевченка.
Твір входить до шкільної програми 9-го класу з української літератури

Дивіться також