Василь Симоненко-"Цар Плаксій та Лоскотон"

Твори українською мовою.Читати онлайн.

    Цареве сімейство
    Там, де гори і долини,
    Де гуляє вітровій, —
    Там цвіте краса-країна
    З дивним ім'ям Сльозолий.
    І колись в країні тій
    Був па троні цар Плаксій,
    Голова його мов бочка,
    Очі — ніби кавуни.
    В Плаксія було три дочки
    І плаксивих три сини.
    Старша звалася Нудота,
    Середульшенька — Вай-Вай,
    Третя донечка — Плакота,
    Всі сльозливі через край.
    А цареві три сини
    Так і звались — Плаксуни.
    Отака була сім'я
    У царя у Плаксія.
    Цілі дні вони сиділи,
    Голосили, та сопіли,
    Та стогнали, та ревли,
    Сльози відрами лили.
    Цар Плаксій велів сердито:
    "Хай із ними день при дні
    Плачуть всі в країні діти,
    Бо сміятись і радіти
    У моєму царстві — ні!
    Хто всміхнеться — в часі тім
    Я того негайно з'їм!"
    Ще була у Плаксія
    Грізна гвардія своя:
    В ній служили молодці
    Забіяки-сльозівці.
    Хто сміявсь — вони хапали
    І нагайками шмагали,
    Так що в царстві тому скрізь
    Вистачало плачу й сліз.
    Цар любив, як плачуть діти,
    Бо любив їх сльози пити.
    Отакий був цар Плаксій
    Україні Сльозолий.
    Дядько Лоскотон
    Але в тому диво-царстві,
    Зневажаючи закон,
    Жив у мандрах і митарстві
    Добрий дядько Лоскотон.
    Він приходив кожний вечір —
    Хай чи дощ іде, чи сніг —
    До голодної малечі
    І усім приносив сміх.
    Мав він вдачу теплу й щиру,
    Ще й лукавинку в очах.
    І була накидка сіра
    В Лоскотана на плечах.
    Лоскотливі мав він вуса
    І м'якенькі, наче пух.
    І м'яке волосся русе
    Розсипалося до вух.
    Він як прийде, залоскоче,
    То сміється, хто й не хоче.
    Тільки де він появлявся,
    Зразу плач там припинявся,
    І приходив до усіх
    Голосний та щирий сміх.
    Не любили Лоскотона
    Цар Плаксій і Плаксуни,
    Видавали заборони
    Проти лоскоту вони.
    І за дядьком Лоскотоном
    Із нагайками в руках
    Охоронці злих законів
    Полювали по хатах.
    Але дядько Лоскотон
    Не боявся цих заслон:
    Він ходив по всій країні
    І носив з собою сміх
    В розмальованій торбині,
    В пальцях лагідних своїх.
    Арешт Лоскотона
    Розізливсь тоді Плаксій —
    Цар країни Сльозолий.
    Гнівно він гукнув із трону:
    "Гей, ледачі сльозівці!
    Хто впіймає Лоскотона,
    Буде муж моїй дочці!
    Хто його посадить в льох —
    Вибирай одну із трьох!
    Бо уже цей Лоскотон
    Скоро нам розвалить трон:
    Що тоді ми будем пити,
    Як не будуть плакать діти!"
    І завзяті сльозівці
    Понеслись у всі кінці,
    Щоб скарати по закону
    Баламута Лоскотона.
    Довго скрізь його шукали,
    У всі шпари заглядали,
    Перерили всі двори,
    Обходили всі бори,
    Час потратили дарма:
    Лоскотона скрізь нема,
    Бо його завжди і всюди
    Од ловців ховали люди.
    Опівночі Лоскотон,
    Коли всіх колише сон,
    Йшов собі в бідняцькі хати
    Їхніх діток розважати.
    Був тоді у Плаксія
    Лютий посіпака,
    Віроломний, як змія,
    Капітан Макака.
    Так хотілося йому
    Царським зятем стати,
    Що ні разу в ту зиму
    Не лягав і спати.
    Все ходив, усе він слухав
    І нарешті все рознюхав.
    На світанку Лоскотон,
    Насмішивши діток,
    У міцний поринув сон
    Між кленових віток.
    А лукавий капітан
    Підікрався змієм
    Й Лоскотонові аркан
    Зашморгнув на шиї.
    Руки вивернув назад,
    Міцно спутав ноги
    І мерщій у Плаксоград
    Рушив у дорогу...
    Весілля в палаці
    Лоскотона посадили
    За вузенькі грати,
    А в палаці порішили:
    — Час весілля грати...-
    Гей, зійшлися царенята
    І придворна свита
    Наречених шанувати,
    Сльози діток пити.
    До вінця веде жених
    Висохлу Нудоту,
    Та дивитися на них
    Зовсім неохота.
    Хоч Макака був бридкий,
    А вона ще гірша,
    Їм поет один гладкий
    Присвятив ще й вірша.
    Стільки там було хвальби,
    Так скрасив їх вроду —
    Навіть жаби від ганьби
    Булькнули у воду!
    Але цар ходив, пишався,
    Він із зятем цілувався,
    Похвалявся: "Ну, тепер
    Лоскотон, вважай, умер!
    Недоступним став для всіх
    Голосний та щирий сміх.
    Тож від радості стрибайте!
    Тож від радості ридайте!
    Ми тепер встановим скрізь
    Віковічне царство сліз!"
    Так розхвастався Плаксій —
    Цар країни Сльозолий.
    Звільнення Лоскотона
    Та поки гуло весілля,
    То п'яниці вартові
    Напились якогось зілля
    Та й поснули у траві.
    А вночі йшли до в'язниці
    Батраки й робітники,
    Щоб звільнити із темниці
    Лоскотона на віки.
    Рознесли всі перепони,
    Гнули грати, мов прути:
    — Гей, веселий Лоскотоне,
    Це прийшли твої брати!
    Йди до нас, веселий брате,
    В нашу здружену сім'ю!
    Підем разом догравати
    Ми весілля Плаксію...
    Продовження весілля
    У палаці кожен скаче
    Та від щастя гірко плаче,
    Ллються сльози, як ріка, —
    Бачте, радість в них така!
    Раптом цар упав на трон:
    — Ой, рятуйте — Лоскотом! —
    Всі відразу "ох!" та "ах!",
    Жах у кожного в очах.
    А веселий Лоскотон
    До царя стрибнув на трон
    І сказав йому якраз:
    — Насмієшся ти хоч раз!.. —
    Став царя він лоскотати,
    І Плаксій став реготати.
    Так сміявсь — аж заливався,
    Аж від реготу качався,
    Кулаками очі тер —
    Потім лопнув і помер.
    Ой, була ж тоді потіха —
    Цар Плаксій помер од сміху!
    З ним придворні одубіли,
    Бо сміятися не вміли.
    А цареві три сини,
    Три завзяті Плаксуни,
    Так сміялись-реготали,
    Що штани з них поспадали —
    Тож всі троє без штанів
    До чужих втекли країв.
    Три царівни теж навтьоки
    У чотири бігли боки.
    Кровопивці-сльозівці
    Стали п'явками в ріці,
    А Макака-забіяка
    З'їв себе із переляку.
    Так веселий Лоскотон
    Розвалив поганський трон.
    Сам же він живе й понині,
    Дітям носить щирий сміх
    В розмальованій торбині,
    В пальцях лагідних своїх.
    Схочеш сам піти в цей край,
    То маршрут запам'ятай:
    Треба йти спочатку прямо.
    Потім вправо завернуть,
    А тоді поміж дубами
    Поведе наліво путь.
    Після цього вже помалу
    Чимчикуй куди попало:
    Як од втоми не впадеш —
    В цю країну попадеш.
    

Повний текст Василя Симоненка.
Твір входить до шкільної програми 5-го класу з української літератури

Дивіться також